У непрості часи Б.Т.Глухенький розпочинав свій освітній та науковий шлях. У 1942 році, під час війни,  закінчив школу в Єревані, а наступного року року Борис Глухенький продовжує навчання на третьому курсі Львівського медичного інституту, бо сюди переїжджає Тихін Титович із родиною. За відмінне навчання Бориса відзначають Державною стипендією. У 1947 році він отримує диплом з відзнакою та відправляється лікарем-ординатором шкірного відділення клінічної лікарні ЛМІ, причому одночасно виконує обов’язки вченого секретаря інституту. Успішна робота Бориса Тихоновича як на  науковому, так і практичному напрямках, створила умови для його призначення головним лікарем районного шкірвендиспансера.

       У 1952 році Б. Т. Глухенький бере участь у виявленні вогнищ сифілісу в районах Івано-Франківської області, а надалі і на Закарпатті. 1953-го Бориса Тихоновича обирають молодшим науковим співробітником Львівського дерматовенерологічного НДІ. В 1955 Борис Тихонович успішно захищає кандидатську дисертацію про роль білкових функціональних проб печінки при лікуванні хворих на сифіліс новарсенолом і препаратами вісмуту. Цього ж року Б. Т. Глухенький переводиться на посаду асистента кафедри дерматовенерології Київського медичного інституту, де він переймає досвід та наукові надбання своїх видатних вчителів:  доцента Сергія Богдановича, професорів  Михайла Кузнеця  та Стефанії Яблонської.

Цупкий погляд клініциста, який спирався на неперевершену зорову пам’ять, допомагав Борису Тихоновичу безпомилково фіксувати характерні симптоми як розповсюджених захворювань шкіри так і рідкісних дерматозів.

    1961 року Бориса Тихоновича запрошують на посаду доцента кафедри дерматовенерології Київського інституту удосконалення лікарів, якою тоді завідувала професор К. Калантаєвська, а 1974-го захищає докторську дисертацію «Матеріали до патогенезу екземи (клініко-експериментальне дослідження)». З 1976 по 1993 рік Б. Т. Глухенький очолював цю кафедру, надавши їй яскравий клінічний профіль, що особливо ефективно відображалося в потенціалі міського шкірвендиспансеру на вул. Саксаганського 72, знайомого тисячам пацієнтів.

           Учні професора Глухенького відмічають властиву йому зосередженість на найдрібніших подробицях анамнезу, які він з витонченою доброзичливістю розпитував у пацієнта. Відрізняли Бориса Тихоновича академічне дотримання принципів деонтології та медичної етики, а також його готовність ділитися своїми цінними спостереженнями і практичними навичками з іншими колегами-клініцистами та молодими  лікарями, які прийшли навчатися.

          Десятки і сотні дерматовенерологів, які зараз працюють в Україні і закордоном, пам’ятають захоплюючі години прийому в кабінеті на Саксаганського, коли Борис Тихонович надиктовував  унікальні рецепти кремів та лініментів, розроблені власноруч  і вдосконалені впродовж десятиліть. Не секретом для професора було те, що студенти та інтерни з любов’ю називали його «БТ» і коли їм не щастило потрапити на прийом, просили одногрупників ретельно записувати інгредієнти здавалося б простих але дивовижно дієвих бовтанок.

        Б.Т.Глухенький автор і співавтор 200 наукових та науково-методичних праць, ряду патентів на винаходи, його перу належать монографії «Гнійничкові хвороби шкіри» (1983), «Імунозалежні дерматози» (1990). Підготував 17 кандидатів та докторів медичних наук, серед яких, зокрема О. В. Богомолець, А.І.Курченко (Україна), С.А. Грандо (США).

      Протягом багатьох років професор Б. Т. Глухенький був головним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «Дерматовенерологія», очолював Українське республіканське наукове товариство лікарів-дерматовенерологів, з 2001 року був головою його Київської філії, 2010-го обраний почесним президентом цього професійного об’єднання. У 1994-2013 pp. Борис Тихонович був професором-консультантом у міському шкірвендиспансері, а з 2014-го – професором-консультантом шкірно-венерологічного відділення Олександрівської лікарні.

        Наступного 2015 року, продовжуючи працювати і навчати своїх послідовників,  Борис  Тихонович відмітив свій 90-річний ювілей. Нажаль, в кінці цього року, після виснажливої хвороби Борис Тихонович пішов з життя.

        Яскравий слід залишив у історії української медицини та в наших серцях наш вчитель та наставник професор Б.Т.Глухенький і зараз ми зібралися на честь 100-річчя з дня його народження.

         Будучи корифеєм дерматовенерології, а для багатьох учнів – енциклопедією фундаментальних знань та взірцем клінічного мислення, він завжди залишався  людиною великої щирої душі. Він показав власним життям, яким воїстину простим і геніальним може бути підхід до пацієнта і одночасно – як, спираючись на свій професіоналізм, не залишити хворобі жодного шансу.

        І тепер, коли ми пишемо ті самі неповторні рецепти, послідовність складу в яких неможливо забути, ми чуємо спокійний, скрипучий мов перо його авторучки,  голос БТ: «Acidi salicilici 1,0; Sulphuris precipitati 1,0; Streptocidi 2,0 …”